або як щодо оновлення даних у ТЦК?

 Маніфест

Країна, в якій я живу, зазнала нападу з боку сусідньої країни. Почалася війна, яка забирає життя як моїх співвітчизників, так і жителів сусідньої країни-агресора. Держава моєї країни захищає себе, мобілізуючи в армію все більше і більше своїх громадян. Війна затягується, мобілізація посилюється. Поступово держава змінила закони і тепер вимагає від усіх своїх громадян вносити персональні дані до бази даних військовозобов’язаних. Тобто передати себе як ресурс для ведення бойових дій. Відмова карається аж до позбавлення волі. Увага питання – чи повинен я, як християнин, оновлювати дані чи ні? З одного боку, Біблія закликає мене бути законослухняним, з іншого боку, ця ж Біблія говорить: «Не вбивай», «Люби свого ворога» і «Не будь переможений злом, але зло перемагай добром». Тобто прямо заявляє про неможливість участі християнина у військовому конфлікті. Як же вирішити це питання? Чи є це протиріччям Біблії самій собі? Давайте розбиратися.

Кесареве кесареві.

Одного разу фарисеї підійшли до Христа і, спокушаючи Його, запитали: «Чи годиться давати данину кесареві? Що скажеш?» Якщо Він скаже «дозволяю», то всі євреї, які вважали себе обраним Богом народом і страждали від зраненої національної гордості, чекаючи звільнення від ненависного римського ярма, відвернуться від Нього. Якщо Він скаже «не дозволяю», то тут же буде заарештований як підбурювач проти влади Риму. Але відповідь Ісуса збентежила тих, хто ставив запитання. Це була не просто миттєва реакція, це був фундаментальний принцип. Відповідаючи, Він не намагався ухилитися від пастки, а закладав основи Своєї Церкви на віки. Спочатку Ісус попросив показати монету, а потім запитав: «Чиє зображення на ній?». Коли всі погодилися з очевидним, що там зображений Цезар, Він сказав: «Ось віддайте кесареве кесареві». І додав: “а Богові — Боже”. Тобто відповідь на питання про те, чи потрібно платити податки – так. Продовжуючи цю думку, апостол Павло говорить:

“1 Нехай кожна люди́на ко́риться вищій вла́ді, бо немає вла́ди, як не від Бога, і вла́ди існуючі встановлені від Бога.
2 Тому той, хто противиться вла́ді, противиться Божій постанові; а ті, хто противиться, самі ві́зьмуть о́суд на себе.
3 Бо володарі — по́страх не на добрі діла, а на злі. Хочеш не боятися вла́ди? Роби добро, і матимеш похвалу́ від неї,
4 бо володар — Божий слуга, тобі на добро. А як чиниш ти зле, то бійся, бо неда́рмо він носить меча́, він бо Божий слуга, ме́сник у гніві злочи́нцеві!
5 Тому треба кори́тися не тільки ради стра́ху кари, але й ради сумління.
6 Через це ви й пода́тки даєте, бо вони служи́телі Божі, саме тим за́вжди зайняті.
7 Тож віддайте належне усім: кому податок — податок, кому ми́то — мито, кому страх — страх, кому честь — честь. ”

до Римлян 13:1—7

Оскільки ти живеш у державі і користуєшся її структурою, системою та економікою, то все, що вимагає держава, має бути зроблено. Кесареве кесареві. Після такої відповіді слухачі могли заперечити: «Як же так? Ми є народом Божим, нащадками Авраама, ми ніколи не були рабами нікому і ніколи не будемо! Наша Богом обрана природа підтверджена пророками, Торою і Храмом!» І заперечення було б розумним, якби Ісус не додав: «але Богові — Боже».

Богові Боже

Виявляється, можна бути обраним Богом народом, навіть перебуваючи в неволі. Ніхто не може заборонити тобі віддавати Богові Боже. Саме це робить нас частиною Божого народу, а не політична чи економічна свобода. У цьому суть відповіді Христа. Що це таке, Боже? Логіка підказує нам, що це щось, що належить і повинно бути дано тільки Богу. Перш за все, це любов – «Люби Бога всім своїм серцем, всім своїм розумом, всією душею твоєю» це перша і найважливіша заповідь, дана Богом для Свого народу, а друга – «Люби ближнього твого, як самого себе». Всі інші заповіді є роз’ясненням цих двох. Якщо я буду виконувати Його заповіді і практикувати любов до Бога і до ближнього (адже не важко любити тих, хто далеко), то, незалежно від країни або політичної ситуації, незалежно від національності або соціального статусу, я буду належати до Його народу. Через деякий час Він нарече цей народ Своєю Церквою. Божий народ, Церква, є вища за будь як політичні, національні, економічні, соціальні та будь-які інші людські організації. Вона від них не залежить і не намагається їх замінити. Вона існує на іншому рівні, що робить Її по-справжньому вільною. Але що робити, якщо кесар намагається взяти Боже а не лише своє?

Кесареве чи Боже?

Чи може бути ситуація, коли кесар захоче взяти те, що Бог називає своїм? Звичайно! І виникав він не раз, навіть до того, як цей принцип був сформульований. Держава постійно намагається називати все більше речей своїми, йти далі і ставити під свій контроль якомога більше сфер людського життя. Особливо після того, як вона була секуляризована (відмовилася від ідеї відповідальності перед Богом і обрала критерієм найвищого блага поточні потреби народу, що відкрило шлях до ситуативної етики, в якій будь-яка підлість виправдовується, якщо вона необхідна для досягнення блага більшості). Але щастя в тому, що межу своїх володінь визначає не держава, а Бог. Він визначив, що належить Йому, а що належить (поки що) Цезарю. Тому, коли держава зазіхає на речі Божі, це є злочином проти Бога.

То що робити, коли це відбувається? Відповідь очевидна. Адже в наших силах давати або не давати, та вирішувати, що і кому. Ця сила була дана нам нашим Творцем і називається вона свободою волі. Наша відповідальність полягає в тому, що ми самі можемо за власним бажанням вибирати, кому проявити вірність. Протягом усієї історії людства держава постійно зазіхала на те що належить Богові. Але ті, хто вибирає бути Божим народом, ніколи не віддадуть Боже кесарю. Так було за Навуходоносора, так було за Нерона, за Сталіна і Гітлера, і це лише найвідоміші представники держави, які зазіхали на Боже. Але, як і за часів Навуходоносора, були вірні люди, які віддавали перевагу покаранню, а не спробам змусити їх поклонятися ідолу. Так само, як за Нерона були ті, хто віддавав перевагу смерті на арені Колізею поклонінню Цезарю як Богу, так і за Сталіна були ті, хто зберігав світло правди в темряві ГУЛАГу. Навіть за Гітлера були ті, хто ціною свого життя відмовився стояти під червоно-чорними прапорами визволення німецької нації. Вбивство і ненависть, насильство і помста завжди залишаються гріхом, незалежно від обставин. Отже, є багато прикладів того, як кесар зазіхав на Божі речі.

Вибір.

Питання, яке актуальне сьогодні для багатьох моїх співвітчизників і не тільки для них, адже війна шириться планетою і захоплює все більше сердець і умів – «Чи є вимога актуалізувати дані в ТЦК спробою держави взяти Боже?»

Для того щоб відповісти на це питання, потрібно зрозуміти суть цього явища. Чому держава вимагає мої дані? Для того, щоб використовувати мене як ресурс для вирішення проблеми військової агресії з боку сусідньої держави. Щоб я став частиною системи, створеної для насильства. Цезар не знає і не приймає ніякої іншої відповіді на агресію, крім агресії у відповідь. Тому я йому потрібен, щоб дати мені зброю і наказати мені убити ворога. Для держави дуже важливо, щоб я сам забезпечив себе для цього. Вона домагається від мене цього рішення, залякуючи, тиснучи на національну свідомість, на відповідальність перед близькими і далекими, обманюючи і маніпулюючи, словом, використовуючи весь той арсенал, який у неї є.

Але мій Цар Христос каже мені, що зло не можна перемогти злом або насильством, навіть якщо воно є відплатою. Зло породжує ще більше зло, насильство породжує лише насильство. Це тільки роздмухне вогонь ненависті, помсти і насильства. Від чого виграє ворог людських душ – диявол. Перемогти його можна тільки добром. Любити свого ворога, а не вбивати його. Моліться за нього, а не стріляйте в нього. Годуйте і поїть його, а не скидайте на нього бомби.

У тому, що християнин відмовляється відповідати злом на зло і насильством на насильство, є велика сила і перемога над дияволом. Але без віри в безмежну силу Творця неможливо підставити іншу щоку. Без віри – це безумство, але для віруючої людини це сила Божа яка зупиняє зло. Тому є пряма воля Божа нікого не вбивати. І тим більше не бажати смерті нікому, навіть ворогові. Христос застерігає нас від ненависті і бажання помсти. І якщо кесар намагається змусити мене порушити волю Божу, зробивши мене частиною системи насильства, він заходить на територію Божу і вимагає Божого. Розуміючи це, я категорично кажу «ні». Я не дам того, що належить Богу, нікому, крім Бога.

 

Заперечення.

Але хтось може сказати: «Я оновлю дані, щоб не вступати в конфлікт з державою, але не візьмуся за зброю».

На перший погляд здається, що логіка в цій позиції є, поки ми чітко не прояснимо для себе мету держави в цьому питанні. Її мета – втягнути вас у конфлікт. Щоб змусити нас відповісти насильством на насильство. Щоб віддати Боже кесареві. Не хочете брати в руки автомат? Ідіть у хімічні війська. Якщо ви не хочете йти в хімічні війська, йдіть подавати снаряди, літати на дронах, готувати їжу, охороняти склади тощо. Тому актуалізація даних – це все одно, що погодитися йти з грабіжниками на збройне пограбування, але лише попередити, що я не беру зброю до рук. При цьому ви все рівно йдете разом і відповідальність така ж, як і у іншіх.

Також існує думка – якщо я куплю собі бронь або посвідчення, що звільняє мене від військової служби, то таким чином я зможу не брати участь у тому, що вважаю неправильним.

Але тут протиріч ще більше.
По-перше: Сенс принципової позиції християнина з будь-якого питання – це публічна заява. Бо якщо я «запалю свічку і сховаю її під ліжко» – то свічка втрачає свій сенс. Вона потрібна, щоб світити. Щоб відкрити, що є в темряві. Бачити дорогу і не спотикатися і не блудити. І якщо я, маючи позицію, не заявляю її, а приховую за обманом, набутим шляхом хабара, то який сенс у моїй позиції?
По-друге: сам спосіб отримання сертифіката пов’язаний з обманом і хабарництвом, що саме по собі є гріхом. Виходить, що заради одного правильного вчинку я зроблю три неправильних. Це пастка диявола, який пропонує пожертвувати методами заради вищої мети. Але небезпека цього шляху полягає в тому, що до тих пір, поки я буду йти до вищої мети таким шляхом, я змінюся настільки, що ця мета мені більше не буде потрібна.

Наостанок наведу цитату з листа Юстина Філософа, апологета ранньої церкви (100-165 рр. н.е.) до імператора Антоніна Пія.

“І коли пророчий Дух промовляє як провіщання майбутнього, то Він каже так: “З Сіону вийде закон і слово Господнє з Єрусалиму, і Він буде судити серед народів, і засудить багато людей, і вони перекують свої мечі на лемеші, а списи свої – на серпи, і не піднімуть меча народ проти народу, і не будуть вони вже знати, як воювати”. Ви самі можете переконатися, що це було так. З Єрусалиму вийшов у світ народ, числом дванадцять, і до того ж це були невчені люди, які не вміли говорити, але силою Божою звіщали всьому людському роду, що вони були послані Христом навчати всього слова Божого. І ми, що раніше вбивали один одного, не тільки не ворогуємо з ворогами нашими, але, щоб не брехати і не обманювати тих, хто робить допити, радісно сповідуємо Христа і вмираємо. Звичайно, можна було вжити слова в цьому випадку: язик присягався, а розум не присягався. Але це було б безглуздо, коли воїни, які присягають вам на вірність і записані на службу, дотримуються свого слова і віддають йому перевагу перед своїм життям, і перед своїми батьками, і перед своєю країною, і перед усіма їхніми домочадцями, хоча ви не можете дати їм нетлінної нагороди, якби ми, бажаючи нетління, не витерпіли всього, щоб отримати те, чого бажаємо від Того, Хто може дати».

Перша Апологетика 39

Чи повинні ми вчитися від ранніх християн про відданість Христу? Може, ми щось втратили під час подорожі? Може, взагалі заблукали? Куди ми йдемо?

17.07.2024