Тім Келлер. Тихий Тихий голос. Проповідь (2023)

Прочитаймо разом вірші, взяті за основу цієї проповіді. Перша книга Царів, 19 розділ, вірші з 1 по 18.

«Ахав доніс Завалів усе, що зробив був Ілля, і все те, що він повбивав усіх пророків мечем. І послала Єзавель посланця до Іллі, говорячи: «Отак нехай зроблять мені боги, і так нехай додадуть, якщо цього часу завтра я не зроблю твоїм, як зроблено душі кожного з них!» І побачив він це, і встав, і пішов, втікаючи за душу свою.

І прийшов він до Юдиної землі, і позаставив там свого слугу, а сам пішов пустинею дорогою. Одного дня і сів під одним ялівцем, і зажадав собі смерть, і сказав: «Досить! Тепер, Господи, візьми душу мою, бо я не ліпший від батьків моїх!» І поклався він і заснув під одним ялівцем.

Аж ось ангел торкнувся його та й сказав йому: «Встань та попоїж». І глянув він, аж ось у головах у нього калач, спечений на вугіллі, та дбанок води. І він їв та пив. І знову поклався.

І вернувся Ангел Господній удруге, і доторкнувся до нього та й сказав: «Встань, попоїв, бо дорога важка перед тобою». І він устав, і попоїв та напився, і він ішов, підкріплений тією їжею, сорок день та сорок ночей аж до Божої гори Хорив. І прибув він туди до печери і переночував там.

Аж ось Господнє слово до нього, і сказав він йому: «Чого ти тут, Ілле?» А той відказав: «Я був дуже горливий для Господа Бога Саваофа, бо сини Ізраїлеві покинули заповіт Твій, порозбивали жертівники Твої, а пророків Твоїх повбивали мечем, і зостався я сам, і шукали вони душу мою, щоб узяти її».

А він відказав: «Вийди і стань на горі перед Господнім лицем!» Аж ось переходитиме Господь. А перед Господнім лицем вітер великий та міцний, що зриває гори та скелі трощить. Та не в Господі вітер. А по вітрі — трясіння землі. Та не в трясінні Господь. А по трясінні — огонь. Та не в огні Господь. А по вогні — тихий, лагідний голос».

І сталося, як почув це, Ілля закрив своє обличчя плащем своїм, та й вийшов і став у вході печери. Аж до нього голос, що говорив: «Чого ти тут, Ілле?» А він відказав: «Я був дуже горливий для Господа, бо сини Ізраїлеві покинули заповіта Твого, порозбивали жертівники Твої, а пророків Твоїх повбивали мечем, і зостався я сам, і шукали вони душу мою, щоб узяти її».

І сказав до нього Господь: «Іди, вернися на свою дорогу на Дамаську пустиню, і прийдеш, і помажеш Хазаїла на царя над Сирією. А Єгу, Намшієвого сина, помажеш на царя над Ізраїлем. А Єлисея, Шафатового сина з Авел-Мехоли, помажеш на пророка замість себе. І станеться, хто втече від меча Хазаїлового, того вб’є Єгу. А хто втече від меча Єгови, того вб’є Єлисей. А в Ізраїлі Я зоставив сім тисяч — усі коліна, що не схилялися перед Ваалом, та всі уста, що не цілували його».

Це Слово Боже.

У цій серії ми щотижня згадуємо, і сьогодні я це теж повторю: що живемо ми у поствітську еру, або, принаймні, до неї наближаємося. І це дивно й неймовірно, адже збільшується кількість людей, які, як мені здається, завжди думали, ніби житимуть без Бога. Але виявляється, що вони дедалі більше потребують чогось божественного. Вони не можуть існувати без чогось духовного, існувати без Бога. Тож починають шукати.

Але через те, що ми живемо у плюралістичному, технологічному, глобалізованому суспільстві, шукачі знаходять у своїх містах та у своєму суспільстві дещо, чого вже кілька століть не відбувалося. Виявляється, що навколо них безліч варіантів віри, багато релігій, найрізноманітніших варіацій духовності та богів. У модерну епоху люди застановлялися: «Чи можу я вірити в Бога?» Але у постмодерну епоху вони задумуються: «У якого з богів мені вірити?»

І причина, з якої ми повернулися до пророків, чому ми почали читати, наприклад, про Іллю, у тому, що пророки жили у час, подібний до нашого. І такого вже багато віків не траплялося. Вони були духовними наставниками у ті часи, коли більшість людей були оточені богами, різними вірами, та ставили собі запитання: «Кого мені вибрати? Як мені розрізнити цих духів? Як вибратися поміж усіх цих варіантів та духовних конкурентів?» Тож ми аналізували життя та слова Іллі й досліджували, чим справжній Бог відрізняється від усіх інших.

Сьогодні ми розглядаємо цей випадок. Тож пригадаймо, у якому контексті він відбувався. Ахав та Єзавель, цар та цариця Ізраїлю, зробили ідолопоклонство, а конкретніше — поклоніння Ваалу — офіційною релігією Ізраїлю. Ілля, пророк Божий, драматично з’являється перед народом та каже: «Зустрінемося на горі Кармел». І на цій горі Ілля влаштував змагання. Він кинув виклик пророкам Ваала перед царем та тисячами народу.

Є одна риса, що мені дуже подобається, сподіваюся, що вона сподобається і вам. Часто ми читаємо історії з Біблії та думаємо: «Ого, ці люди реагують зовсім не так, як я». Це природно, бо здебільшого ми — сучасні, західні люди. Але читаючи про Іллю, ми бачимо людину, що зовсім така ж, як ми.

Наприклад, що він тут робить? Він каже: «Мій Бог сильніший за вашого». «Приходьте на гору, приходьте у Медісон Сквер Гарден, ми вам покажемо». І він показав. Він приготував два жертовники і каже пророкам Ваала: «Ну що, помоліться вашому Богові, і побачимо, чи зійде вогонь на ваш жертовник». Вони помолилися, і нічого не сталося. А тоді помолився Ілля, і з неба зійшов вогонь. Спочатку він спалив жертву, а потім спустився нижче і спалив дрова, а потім ще нижче — і почав палити каміння, нижче самого жертовника. Тоді почала горіти земля навколо жертовника, хоча на все це було вилито дуже багато води. І нарешті, всі люди попадали, може, від температури, але точно від подиву, і почали вигукувати: «Господь — Бог!»

По суті, зробив так само, як зробили б ми з вами, якби хотіли довести всім реальність Бога. Він знаходить місце, аналогічне Медісон Сквер Гарден, виходить на сцену, і, наче по команді, трапляється найдивовижніше, вражаюче чудо.

Останній вірш 18-го розділу — це якраз перед тим, що надруковано у ваших брошурках. Останній, 46-й вірш 18-го розділу звучить так: «А Господня рука була на Іллі, і він оперезав свої стегна та й побіг аж до самого Єзраїлу». Чому він це зробив? Єзраїл був у той час столицею, а Ілля перебував у розшуку, намагалися його вбити. Чому ж тоді він біжить прямо у столицю нації, що обіцяє винагороду за його голову? Єдина можлива причина: він сподівався, що тепер або Ахав та Єзавель розкаються, або ж люди їх скинуть. Але так чи інакше, Ізраїль знову повернеться до віри в Бога. Він був у цьому абсолютно впевнений, бо інакше ніколи не пішов би до столиці.

Але Єзавель посилає йому повідомлення, і в ньому вона, по суті, каже: «Нехай мене вб’ють, якщо до завтрашнього вечора ти залишишся живим». Тож Ілля втікає у пустелю. Він іде до гори Хорив. Чому? Як ми зараз побачимо, він хоче побачити Бога. Він каже: «Я не знаю, Хто ти такий». Насправді, я дуже розгубився та засмутився і не знаю, який ти насправді, адже Ілля зробив усе, що тільки міг, але лідери його нації не лише не покаялися, вони навіть не були вражені, їх це навіть не стурбувало. І народ теж не піднявся, ніхто не почав переворот, ніхто навіть не вийшов із плакатами, ніякої демонстрації. Ніхто не сказав: «Ми хочемо повернутися до Бога». Ні, нічого подібного, нічогосінько. Він орендував Медісон Сквер Гарден і зробив усе, що тільки можна було, і нічого не сталося.

Тож він біжить у пустелю, бо не знає, хто такий Бог. Він іде до гори Божої, до гори Хорив. Про неї ми ще згадаємо, бо він хоче знати, хто такий Бог.

Із цього уривка ми бачимо, що Бог показав йому, який Він. Показав і нам, який Він Бог. Хто такий справжній Бог? Коли Бог приходить, Він приходить такими способами.

Перше: ми бачимо, що Бог приходить з неймовірною мудрістю. Що ж це значить? Коли Ілля втікає, ми бачимо, як муж Божий ламається від відчаю. До речі, є кілька коментаторів, які впевнені, що це погане компонування. Вони кажуть, що автор, ким би він не був, взяв два випадки: один про гору Кармел і один про депресію, і розташував їх один за одним. І це, звичайно, погане компонування, бо хіба ж людина, яка щойно оце бачила, людина на вершині своїх сил, впаде у депресію так швидко? Але це говорить нам більше про цих коментаторів, ніж про цей текст, адже вони не знають, що таке може статися.

Ілля у повному відчаї. Зверніть увагу на третій вірш: повідомлення від Єзавелі налякало його. Але там, на горі, він зовсім не боявся, він сміявся над ворогами. А тут закрив рота, у нього скінчилися ідеї, скінчилися сили, скінчилися чудеса. Він зробив усе, що тільки міг, і нічого не сталося. Тож він, здається, виснажився. І ще погляньте: у третьому вірші сказано, що він відпускає свого слугу. Чому? Якби він наймав слугу, тому що мав багато грошей, то це була б інша річ. Але Ілля не був багатою людиною. Він мав слугу, тому що був пророком. Це його персонал. Він розпускає свій персонал. Інакше кажучи, Ілля стверджує: «Я йду зі служіння». Він каже Богові: «Я покидаю служіння, моє кар’єра закінчилася».

А потім, у четвертому вірші, він звертається до Бога зі словами: «Візьми моє життя». Я знаю, що тут багато людей, і живемо ми у Нью-Йорку, тому знаю, що тут присутні люди, які не так уже й давно думали про самогубство. І розумію, що зараз мене можуть слухати люди, які думали про самогубство зовсім недавно. Дозвольте зауважити, що Ілля навіть у такій ситуації, навіть у такому стані, не вважає, що має право вбити себе. Це вражає. Навіть у такому глибокому відчаї він не думає, ніби має право взяти своє життя, але він просить Бога його взяти. Що показує нам: він у повному розпачі.

І коли Бог починає говорити з ним, чи, точніше сказати, починає йому допомагати, що Він робить? Він проявляє неймовірну мудрість. Бог робить три речі, і вони дуже багато розповідають нам про Бога. Що найперше робить Бог? Спочатку Він посилає ангела. І що ж робить цей ангел? Чого Бог починає допомагати пророкові, що в абсолютному відчаї? Чи каже цей ангел: «Не бійся»? Ні. Чи каже він: «Несу тобі добру новину»? Ні. Чи каже ангел: «Покайся»? Ні. Можливо, він каже: «Не хочеш про це поговорити?» Ні.

Що Бог робить для Іллі передусім? Годує його. «Усе, що робить Ангел Господній…» — а це був, до речі, ангел Господній, — «…усе, що він робить, це годує Іллю та торкається його». І якщо задуматися, відповідає на його емоції. Він каже: «Так, ти стомився». І що це значить? Почнемо наш аналіз. Передусім, це значить, що Бог не такий, як дуже багато християн, які, побачивши пригнічену людину, відразу переконані, що це виключно духовна проблема. Інакше кажучи, ми згадували про це минулого тижня. Інакше кажучи, пересічний, не буду казати «пересічний», скажу «багато християн», що вони роблять? Зустрічаючись із пригніченою людиною, вони кажуть: «Тобі потрібно молитися, у тебе недостатньо віри». Або читають свої духовні рецепти, кажучи: «Ну що, Ілле, ти вже молився з вірою? Сповідався у всіх відомих тобі гріхах? Чи згадував Божі обітниці? Чи забороняв дияволу? Чи закликав кров Ісуса? Чи дякував Богові?» І далі за списком.

Але Ілля — фізична людина і живе він у фізичному світі. Тож іноді людям потрібна не тільки молитва, і аж ніяк не лекція, і точно вже не проповідь. Іноді необхідно пройтися берегом моря, повечеряти в чудовому ресторані та добре виспатися. І Бог саме з цього і починає. Бог починає саме з цього. Тож пропоную у цьому розібратися.

Ілля — не тільки фізична людина, і потрібна йому не тільки їжа. Людина — суспільна істота, тож іноді нам потрібен дотик, просто дотик, просто близькість. Тож Бог так і робить. А ще людина — творча істота, тож іноді нам потрібне мистецтво, іноді це музика, іноді — дуже чудова книга, навіть просто художня, не підручник «Як вийти з депресії», а просто книга.

І подивіться: Божа допомога, Божа допомога цій людині, що впала у депресію, є багатовимірною. Він допомагає Іллі, розуміючи всі виміри його життя. Ілля є фізичною, суспільною та духовною істотою. Погляньте: Бог зробив три речі. По-перше, Він його нагодував. По-друге, якщо уважно подивитися, Ісус вислухав Іллю, просто вислухав, адже Він запитує в Іллі: «Чого ти тут робиш?» Бо коли Бог ставить запитання, Він робить це не для того, щоб знайти нову інформацію. Уявіть собі: це Бог прийшов до Іллі, на город, і питає: «О, Ілле, а чого це ти тут? Що сталося? У тебе жахливий вигляд?» Ні. Коли Бог ставить нам запитання, то це не тому, що Він шукає інформацію, а тому, що Він її нам пропонує. Він двічі ставить запитання. І якщо ви звернете увагу, то побачите, що чимало часу Бог тільки те і робить, що слухає. У 9-му та о 14-му віршах Він запитує: «Чого ти тут робиш?» І по суті, у четвертому вірші Ілля говорить: «Я не ліпший від батьків своїх». 10-й, 14-й вірші та й значна частина цього уривку — перелік того, на що скаржиться Ілля.

А каже він кілька не мудрих речей. Ми ще й згадаємо. Він каже: «Я був дуже горливий», інакше кажучи, «Мій план був ідеальним. Чому Ти, Боже, не приєднався?» А потім додає: «Нема нікого, тільки я зостався». Він каже чимало неправильного. Але Бог ще не зразу на це відповідає. Бо в Іллі є ще і психологічна природа. Бачити, як люди… Ми маємо фізичну природу, і тому іноді нам потрібно вечеряти на березі моря. Та ще у нас є і психологічна, емоційна природа. Тому нам іноді потрібно поговорити, висловитися. Іноді нам потрібно відчути дотик людини, що поруч із нами.

Але це не все. Бог торкається і третього аспекту. Він каже: «Тобі потрібно провести час із Моїм словом, почути Мій голос, почути Моє слово, увійти в Мою присутність, бо духовна природа у тебе також є». Це тільки перший пункт, але пропоную його підсумувати.

Якщо ви серйозно задумалися про християнство, але, скажімо так, поки що ви ззовні і невпевнені, що думати, подивіться на мудрість цього Бога і подивіться на ознаки Його істинного світогляду. Бо коли ми бачимо, як люди ставляться до того, хто опинився в депресії, то дуже часто можемо помітити їхнє світогляд. Адже у когось виключно науковий світогляд. По суті, «ми всі тварини, і всі процеси біологічні». Для таких людей не існує духа, нічого надприродного. Тому їхня порада під час депресії буде такою: «Це хімічний дисбаланс, тож випий таблетку». І вони зводять усе до механізмів, до хімікатів, до синапсів. Тож їхня відповідь — таблетка.

З іншого боку, буває і друга категорія людей, яких я називаю моралістами. Вони зводять усе не до фізичного, а до духовного виміру моралі. Моралісти — такі люди, що впевнені, ніби причина завжди у якомусь гріху. «Ти певно не молишся, не робиш те чи інше». Такі люди ніколи не питимуть таблетки від депресії. Моралісти схильні бути такими людьми, яким подобається взагалі заперечувати своє фізичне існування. Їм подобається казати, що «фізичне, психологічне — це все неважливо, важливе лише духовне», або «духовність — найважливіша». Вони розмовляють так, ніби герої, нічого, крім духовного виміру. І вони відмовляються навіть думати про ліки. «Та ні, і навіщо? При депресії — це нестача віри», — кажуть вони. Бо думають лише у духовному вимірі.

По-третє, багато людей зводять усе до психологічного виміру. Вони кажуть: «На цю тему потрібно поговорити, тобі потрібно виразитися. Я не можу судити тебе, казати тобі, що ти у чомусь неправильний. Тобі просто потрібно виговоритися. Не будемо нічого оцінювати, тебе скривдили, тебе зневажили — це психологічна проблема».

Послухайте: коли наш світогляд зводить усе до фізичного, до духовного чи до психологічного, він не допоможе нам розв’язати справжні проблеми. Якщо ми все спрощуємо, це не допоможе нам розібратися з багатовимірністю реальності. Ми не зможемо допомогти людям. Але Бог Біблії ніколи такого не робить. Адже Бог Біблії спроектував кожен із цих аспектів реальності, і кожен із них наш Бог відбудовує. Бог Біблії не лише спроектував тіло, душу та дух, але і спасає їх усіх. І в результаті, подивіться: Він торкається усіх трьох. Неймовірно.

Тому це і є наш орієнтир: якщо наш світогляд бере до уваги усі три аспекти, можливо, їх навіть більше, тоді він витримає тиск реальності. Але якщо ми все спрощуватимемо, то це не дасть результатів.

Дорогі християни, згадайте ще дещо. Одна із складнощів боротьби з нашим власним розчаруванням чи у допомозі іншим у тому, що, дивлячись на Бога, ми помічаємо, що іноді ми дуже духовні, а іноді — зовсім недостатньо духовні. Коли ми дуже духовні, то замість того, щоб сісти та допомогти людині відпочити, ми схильні казати: «Тобі потрібно більше вивчати Біблію».

І водночас, подумайте, коли ми останній раз провели 40 днів у пошуках голосу Божого та на самоті? Адже з одного боку, щоб знову піднятися на ноги, Ілля потребував чогось набагато духовнішого, ніж ми коли-небудь радимо людям. А з другого боку — чогось набагато менш духовного. Оце і є мудрість Божа. Коли Він приходить, то приходить у неперевершеній мудрості.

Друге, що ми дізнаємося про Бога, коли Він приходить: Його багатогранність смиряє нас, вона упокорює нас.

Друге, чому Ілля йде до гори Хорив? Чому гора Хорив названа горою Божою? Може, хтось і не впізнає назву Хорив, бо вона не найвідоміша. Ця гора має ще одну назву — гора Синай. Ілля йде на гору Синай, і де він зупиняється, діставшись до неї? Там написано: «у печері». Це слово дійсно так перекладене, але насправді воно набагато загальніше — воно означає «заглибина» чи «розщелина».

Кілька століть перед цим, і це не лише моя думка, а й коментаторів, за кілька століть до того на цю гору піднявся Мойсей і сказав: «Я хочу побачити Твою славу. Я хочу знати, який Ти насправді. Хто Ти такий?» І Бог відповів Мойсеєві: «Сховайся в розщелині між камінням, і Я пройду повз».

І зараз ми бачимо дуже подібну ситуацію: Ілля сховався в розщелині між камінням і сказав: «Я хочу Тебе побачити. Пройди переді мною». І Бог відповів: «Добре». Але у цьому розділі ми читаємо одну вражаючу річ: тут Він з’являється у багатьох різних формах, Він посилає і постає у різноманітних образах. Але я не знаю жодного іншого розділу, де їх було б так багато, такий приголомшливий обсяг Божих проявів.

Про що це? По-перше, Він з’являється як Ангел Божий. Бачите, сьомий вірш: Він приходить як Ангел Божий. Це один із проявів Бога. Але Він лише торкається Іллі. Бог потішає його не проповідями, а їжею і близькістю. А коли Ілля приходить на гору — це вже землетрус, вітер та вогонь. Спочатку вітер, неймовірно сильний, що розриває каміння. Згодом землетрус. А потім — вогонь. Багато хто звернув увагу, що тут написано: «не в огні був Господь», але йдеться зовсім не про те, ніби Бог ніколи не приходить у вогні, чи ніколи не приходить у землетрусі, ніколи — у вітрі. Тут йдеться зовсім не про це, бо ті три речі, звичайно ж, прийшли від Бога. Це не випадковість. Усі ці три речі прийшли від Бога, бо Він — Бог і землетрусів, і вогню, і вітру. Крім того, що Він посилає їх, є декілька випадків, про які Він тут нам нагадує, випадків, коли Бог приходив саме так.

Коли Бог з’явився Мойсеєві у терновому кущі, чим Він був? Коли Він з’явився Авраамові у 15-му розділі Буття, як Він з’явився? У вогні. Коли Бог прийшов до Йова наприкінці книги Йова, як це було? Коли Він з’явився між апостолами у день П’ятидесятниці, як Він пройшов? У вітрі. Коли Він з’явився на горі Синай, передусім Ізраїлем, як це було? Що відбулося, коли Він прийшов? Землетрус. Тож тут ми бачимо майже все, в чому коли-небудь з’являвся Господь.

Але в кінці — що найдивніше, найвищий прояв Його присутності, принаймні у цьому розділі, — це тихий, тихий голос, або, як у цьому перекладі, «тихий, лагідний голос, ніжний шепіт, тихий, тихий голос».

Що це все значить? А ось що: Бог вказує Іллі на корінь його проблеми. Дуже ніжно. Адже цей розділ саме про це: Бог дуже лагідний, дуже обережний, дуже терпеливий. Але в кінці Ілля власними устами визнає свою вину. Ілля показує нам, чому він такий депресивний. Він каже: «Я був дуже горливий для Господа Бога Саваофа». Тобто, «у мене був прекрасний план, і я все ідеально виконав. Що не так з Твого боку?» А по-друге: «І я один зостався».

І ось ми і бачимо, в чому причина депресії Іллі: він помістив Бога в рамки. Він знає точно, яким Бог повинен бути і що повинен робити. Але Бог впокорює Іллю, з’явившись йому у багатогранності своїх форм. Він показує і нам: «Мене не можна помістити в рамки». Про що це я? Ось вам приклад: через рамки, які Ілля нав’язав Богові, він стає надто оптимістичним. Адже він придумав собі план: «Я зроблю на горі Кармел от таке і от таке, тоді то обох і повинен зреагувати. Це буде найкращий час». Саме так Бог повинен повалити Ахава та Єзавель — або Він повалить їх духовно, щоб у них змінилися серця, або фізично їх скине. Саме так повинно статися.

А тепер Ілля у відчаї. І ось чому: це не Бог його підвів, це його план підвів. І він ототожнив Бога та свій план. Він думав, що все знає. Коли ми впевнені, що Бог повинен прийти як вогонь, Він прийде як тихіше. А щоразу, коли впевнені, що Він прийде як шепіт, Він прийде як вогонь. Мойсеєві Він з’явився у вогні, а Іллі — у тихому голосі.

Бог каже: «Я не ручний, бо я не прислуговую вам по команді. Я — Сущий. Мене не вмістити в рамки». А у відчаї і твоєму, Ілле, вина. Ти сам. Він дуже повільно та ніжно про це розповідає, але так і каже: «Це твоя власна вина». Ілля придумав собі, що повинен робити Бог. Але коли в кінці Бог нарешті йому відповідає, то каже: «У мене вже є план. Я хочу, щоб ти помазав на царство Хазаїла, а потім пішов до Єгови, зробив оцей і отут. Я вже все приготував. Чому ти думаєш, Ілле, що в мене нема Свого плану? Я всього лиш відмовився виконувати твій».

І у відчаї, бо загнав Бога у рамки. Ілля у відчаї, бо загнав Бога у рамки. Він був надто оптимістичний. А зараз сповнений розпачу. Зараз він надто песимістичний. Він занадто надіявся на свій план, тому і загубив надію. Зараз він каже: «Зостався я сам».

Бог вимушений дорікнути: «Що значить “ти сам”? У мене багато людей. Ось тут Хазаїл, що використаю його. А 7 тисяч, навіть коліна не схиляли перед Ваалом, не цілували його ідола».

Що це все значить? А ось послухайте: християни мають таку небезпечну звичку. Католики кажуть: «Протестанти — якісь безтолкові». Протестанти кажуть: «У тих католиків стільки забобонів». П’ятидесятники кажуть: «У пресвітеріан немає Святого Духа». А пресвітеріани — «п’ятидесятники піддаються зайвим емоціям». І що ж це значить? Ми заганяємо Бога у рамки, а потім кажемо: «Щось у цьому світі ніхто нічого не робить, нас, справжніх християн, дуже мало, дуже мало тих, хто знає правду, нас так мало». О Господи, як нас мало! І ми дізнаємося, але зовсім не бачимо усіх тих неймовірних речей, що відбуваються навколо нас. Наш Бог — лише в наших рамках.

Подивіться: Бог каже Іллі: «Піди, помаж Хазаїла». Це складно зрозуміти, бо Хазаїл був царем язичників, нема жодного доказу, що Хазаїл був віруючим чи коли-небудь став віруючим. Але Бог каже: «Я збираюся зробити неймовірні речі через Хазаїла». «У мене є чимало людей, яких ти ніколи не бачив, бо вони — не ти. Їхнє богослов’я не бездоганне, і у них не все ідеально, але ти обмежив Мене рамками, і тому у відчаї ти платиш ціну за своє обмежене мислення».

Хочу перефразувати слова Елізабет Еліот із книги «Перлиними брамами»: «Бог є Бог, і якщо Він Бог, то нема жодного безпечного місця, окрім Його волі, і ця воля завжди буде незмірно, невимовно, безмежно вища за будь-яке наше уявлення про Його плани».

Землетрус, вітер, вогонь, шепіт, ангел, нагодувати, вислухати, а тоді показати ураган. Одна з причин нашого розчарування — ми обмежуємо Бога, і тому стаємо надто песимістичні, або іноді надто оптимістичні.

Що ж Бог тут робить? Він показує Іллі Євангеліє. Що таке Євангеліє? Це звістка про те, що ми набагато грішніші, ніж сміємо уявляти, але у Христі — набагато більш люблені та прийняті, ніж сміємо сподіватися. Якщо ми не віримо у гріховність гріха, адже саме тому Ілля думав, що його план врятує світ, — то ми тоді не віримо і у силу благодаті. І тому Ілля каже: «Бог не може працювати тут чи там, Він не буде працювати через таких людей». Він применшував серйозність гріха, тож применшував і цінність благодаті.

Ілля ще мав чимало релігійних поглядів. Як і він, ми завжди, певною мірою, скочуємося з християнства до релігії. А релігія каже: «Бог не настільки святий, щоб я не міг задобрити Його своїми добрими ділами». Але, кажучи так, ми зменшуємо серйозність гріха, або стверджуємо: «Ось я подужаю». Ми зменшуємо Божу святість, бо кажемо: «Ось цим я Його потішу». Ми зменшуємо цінність благодаті, бо віримо, ніби Бог лише чекає від нас правильних дій. Але Євангеліє каже: «Ні, наша нечестя більше, ніж ми сміємо уявляти, але Боже прийняття — більше, ніж ми сміємо сподіватися». І тільки коли ми повіримо в нього усіма своїми силами, тільки тоді знайдемо порятунок від надмірного оптимізму стосовно власних здібностей та надмірного песимізму стосовно усіх інших.

Адже головна причина, чому Ілля загнав себе у такий стан, у тому, що він не дивився на світ крізь Євангеліє. Він не розумів багатогранності Бога, вона не впокорила його. Він загнав Бога у рамки.

І останній момент перед наступним пунктом: Божа багатогранність покорює. Це ще одна причина, чому нам потрібна громада. Ось Мойсей, що прийшов на це ж саме місце та звернувся з таким же проханням: «Боже, покажи мені Себе!» І побачив вогонь. А потім Ілля приходить на те ж місце і на прохання «покажи мені себе» чує шепіт.

Марія прибігає до Ісуса Христа і каже: «Якби Ти був тут, мій брат Лазар не помер би». Марта, її сестра, прибігає до Ісуса, така ж: «Учителю, якби Ти був тут, мій брат Лазар не помер би». Та ж ситуація, та ж запитання, відповідь: Мойсеєві — вогонь, відповідь Іллі — шепіт, відповідь Марії — сльози, відповідь Марті — лекція: «Я — Воскресіння і Життя».

Що відбувається? Різні серця потребують різних аспектів багатства Божої слави. І якщо в нас не буде тісних взаємин з іншими християнами, то не буде й повноцінного уявлення про Бога. Кожен із нас, через свій характер, через свої потреби, через набутий досвід, чи навіть через темперамент, культуру чи духовні дари, — ніхто не буде здатний побачити повну картину. Ми ніколи не зрозуміємо Бога повністю, якщо не будемо в громаді. Якщо в нас не буде глибоких стосунків з іншими християнами, особливо з такими, чиє життя зовсім не таке, як у нас, тож ось що ми тут бачимо: Бог приходить у мудрості, Його багатогранність упокорює нас.

І наостанок: Він приходить у слові благодаті. Що означає цей тихий, ніжний голос? Адже цілком очевидно, що Бог намагається сказати: «Ілле, найвищий мій прояв — це тихий, ніжний голос, не землетрус, вітер чи вогонь». Що це значить?

Перше, що це значить: зверніть увагу, Ілля не виходить. Зверніть увагу, де Бог велить Іллі вийти? В 11-му вірші. Але аж у 13-му сказано, що він вийшов. Чому ж? Бо хтось каже: «Вийди!» Але зненацька зривається ураган, потім стається землетрус, і нарешті — вогонь. Але Іллі вони не торкнулися. Чому? Бо скеля захистила його. Ця скеля знищена та попалена, та Іллі нічого не торкнулося. І ось, нарешті, приходить слово.

З одного боку, це значить, що Бог каже: «Не шукай чогось вражаючого, Ілле. Я не часто дію так, як на горі Кармел. Ти думав, ніби серце кожної людини зміниться, то й думав, ніби видовищні відповіді на молитву, надприродні чудеса та напружені аргументи, ефектні відповіді — оце все змінить серця. Але вони не подіяв. Як і землетрус, вітер та вогонь не подіяв на тебе. Це все не проникло у людські серця, так само, як ніщо не проникло в ущелину, в якій ти ховався. Це не допомогло.

Тож подивися, що дійсно проникає у серця та змінює їх: Мій голос, Моє слово, Мій Дух. Через Моє слово. Ми часто бачимо помилку на двох рівнях. На рівні недостатньої віри: ліберальні люди, скептики схильні казати: «Знаєте, я можу набагато краще зрозуміти Бога, вийшовши на природу, подивившись на гори, на океан, спостерігаючи, як починається шторм, спостерігаючи за чудесами природи». Про Бога можна багато дізнатися через чудеса природи, але особисто з Ним так не познайомишся. Я можу досить багато дізнатися про Генрі Форда, досліджуючи його модель Т, але якщо засунути голову під капот і гукнути: «Генрі, хочу з тобою подружитися!» — це нічого не дасть. Для цього потрібно з ним поговорити або, принаймні, прочитати його книги, почути його слова.

З іншого боку, існує і надто духовний підхід. Багато релігійних людей, зовсім не скептиків, кажуть: «Щоб дійсно пізнати Бога, потрібні чудеса, потрібні зцілення». Це не критика в бік п’ятидесятників. «Потрібні надприродні переживання, потрібно щось відчути». Ні. Єдиний спосіб переконатися, що наші надприродні переживання не викликані розладом шлунку, — це Слово Боже.

Ісус Христос розповідає про ту ж саму річ, дуже чітко говорить те, на що тут Бог Іллі тільки натякає. Чи пригадуєте ви ту відому притчу з 16-го розділу Луки про багатого, що потрапив у пекло? Це лише притча, але так, з розпачу, багатий зводить погляд, бачить свого прабатька Авраама і каже: «О, Аврааме, будь ласка, пошли когось із мертвих, щоб поговорив із моїми братами, бо вони ще живі, і я не хочу, щоб вони потрапили у пекло. Я хочу, щоб вони побачили істину, щоб зрозуміли, щоб їхні серця змінилися. Пошли їм когось із мертвих, бо на чуда вони звернуть увагу».

І знаєте, що відповідає Авраам? А Ісус із цим, звичайно, погоджується. Він каже: «У них є Мойсей та пророки. Якщо вони не хочуть чути Писання, то не послухають навіть, коли хтось воскресне з мертвих».

Наскільки серйозно ви до цього ставитеся, дорогі християни? Зараз я хочу звернутися до вас: ви розумієте, що це заява? Розумієте, що каже Бог? Що каже Ісус? Що Він має на увазі? Він каже: «Якщо ви хочете знати Бога, якщо бажаєте зміни в житті, то не шукайте неймовірних, надприродних переживань, не виглядайте ознаки на небесах. Відкрийте Писання і, починаючи з Мойсея, читайте його, ніби це голос Божий. Не просто аналізуйте, хоча і це потрібно робити, я постійно його аналізую, але з часом, у певний момент, вам потрібно зрозуміти: ось голос Божий, говорить до мене через Твоє Слово».

Наскільки серйозно ви до цього ставитеся? Ніщо не змінить ваше життя так, як голос Божий, почутий через Писання. Ісус Христос каже це прямо, а Іллі Бог на це натякав.

Землетрус, вітер, вогонь і Слово Боже. Але не просто Слово Боже, а Слово Благодаті. А це насправді змінить нас, розтопить наше серце. Не прояви сили, а Слово Благодаті.

Чому Іллю не знищили землетрус, вітер та вогонь? Знаєте, чим вони є? Це знаряддя суду. В чому цей суд не знищив Іллю? Як так сталося, що Бог землетрусу, вогню та вітру зміг стати для Іллі Богом тихого, тихого голосу? Це тому, що скеля витримала. І землетрус, і вогонь, і вітер. І тоді Ілля зміг почути тихий, тихий голос.

Декілька століть потому Бог покликав Іллю та Мойсея з небес на дуже особливу подію. У дев’ятому розділі Луки ми читаємо, що Мойсей та Ілля з’явилися на іншій горі, на горі Преображення. Вони побачили Ісуса Христа в усій Його славі та говорили з Ним про Його смерть. Мойсей та Ілля побачили ту скелю, яка прикрила їх, щоб вони змогли розпочати стосунки з Богом.

Ісус зніс землетрус. Ви пам’ятаєте, що в момент Його смерті стався землетрус і відкрилися могили? Знаєте чому? Бо суд Божий зійшов на Нього. Він був розламаний на шматки, Він був знищений, щоб зробити нас цілими.

Коли Ісус Христос помер, Він успадкував вітер. Пам’ятаєте цю фразу з Біблії? Більшість із вас, напевно, розпізнають цю фразу як назву фільму, але це слова Старого Завіту: «Хто не дбає про власний дім, отримає в спадщину вітер». Це прокляття. Але Ісус успадкував вітер, щоб ми могли отримати ніжний шепіт Божого подиху.

Ісус був цією скелею. Він переніс землетрус, вітер. І, як ми чули минулого тижня, переніс і вогонь. Він пояснив це, коли закінчувалося життя Івана Хрестителя. Іван Хреститель мав духа Іллі. Він успадкував його характер. Навіть Ісус сказав, що він майже як перевтілений Ілля. І в 11-му розділі Матвія, коли Іван йшов, Ісусові питання з в’язниці: він каже: «Як Ти можеш бути Месією? Як нам знати, що це Ти?» Іван знає Йовану проблему. Іван хоче запитати: «Де ж вогонь? Ти ж мав би принести суд». Іван, як Ілля, хоче побачити дещо вражаюче: «Де той вогонь, що попалить наших ворогів? Чому я у в’язниці? Ти прийшов у слабкості. Як ти можеш бути Месією?»

І яку ж відповідь дає Ісус? Він каже: «Точно те ж, що казав Іллі». «Ти не зрозумів. Якби Я прийшов з вогнем Божим, то згорів би не тільки Ірод, згорів би й ти». «Я прийшов не принести, а знести суд Божий. І через те, що Я зніс цей суд, узяв на себе землетрус, вітер та вогонь, ти можеш почати з Ним особисті стосунки через Його Слово».

Отож, підсумки. Перше: тільки думка про те, що зробив Ісус Христос, що Він виніс заради нас, здатна розтопити наші серця для дружби з Богом. Тільки це зробить нас друзями. Чи бачите ви, що Він зробив заради нас? Цим почнуться наші стосунки з Отцем, не думки про землетрус, вітер та вогонь, а особисті стосунки.

Нам потрібно це побачити. Однак, друзі християни, нам потрібно побачити, як Бог працює і в безлічі інших місць, на які ми не звертаємо уваги. А побачимо ми це лише в Ньому. Тільки в Ньому ми подружимося з Богом та побачимо Його працю всюди. Нам потрібно стати народом, що живе благодаттю, а не судом.

А якщо мене чує той, хто переживає дуже великі складнощі, хто відчуває, ніби Бог трусить його, — почуйте: Ісус був дуже потріпаний, щоб ви змогли вистояти. Ісус узяв на себе вогонь. Якщо ви вхопитеся за Нього, то пройдете через цей вогонь. Він був обпечений, і Він проведе вас через землетрус, бо Сам його пройшов. Дивіться на істинного Бога.